Село Вербиця… Залишилась лиш смуга пам’яті. Петро Левко.

Село Вербиця

Село Вербиця… Залишилась лиш смуга пам’яті. Петро Левко, 1998. ISBN 966-02-0591-0.

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

У старшому віці дехто береться за перо – звертається до минулого, щоб осмислити його, відповісти, або хоч спробувати знайти відповідь, на масу питань, на які колись ми, не звертали уваги. Можливо, тоді, в молодості, не було змоги задумуватися над ними, аналізувати, шукати відповіді. Були речі важливіші. Перед моїми ровесниками стояло питання – як вижити у боротьбі. Як перебути, перетривати ті жахливі роки Другої світової війни, після воєнного періоду, що мало чим відрізнявся від воєнного лихоліття. Молоді роки мого покоління пройшли під знаком кривавої боротьби з російськими, німецькими, польськими поневолювачами, під знаком будівництва української держави. І, якщо доля тоді не всміхнулася нам, — не наша в цьому вина.

Моє звернення до минулого – закономірний крок. У всіх нас зібралося стільки запитань, що нині обійти їх неможливо. Але коли подумати, то і доля старшого покоління — наших батьків, дідів і не менш трагічна, ніж наша. Така ж трагічна й історія нашого народу, який, замість вирощувати хліб, виховувати дітей і внуків, ставав у двобій з ворогом, захищав свої споконвічні землі від поневолювачів. Ми – свідки і учасники цієї історії. Вона творилася на наших очах, і ми творили її своїми руками. Вона, наче у краплі роси, відбита у кожному з нас. Тому нашим обов’язком є донести до наступних поколінь все те, що пережили ми. Тому й беруся за перо, щоб сказати і своє слово у багатоголосому слові мого народу.

Автор Самерсет Ню. Дж.