с. Луків (пол.Лукове, Lukowe)

170-1

Церква св.Дмитра у селі Луків (або Лукове Ліського деканату Перемиської єпархії)

У квітні 1946 року усі жителі мого рідного села Лукова з допомогою польської армії насильно були переселені у с.Порохова Золотопотіцького району Тернопільської області. При переселенні частина хат, у тому числі і хата мого батька, були спалені. Польські солдати вбивали людей, не шкодували навіть стариків.

Везли нас по 5-6 сімей у вантажному вагоні. Скинули в степу на ст. Джурин. Цілий тиждень люди сиділи під відкритим небом і не знали що їм робити. Через тиждень (сидіти більше не можна було: холод, подекуди лежав клаптиками сніг) рушили навмання. їхали два дні і дві ночі до с.Порохова. Село бідне, від м.Бучача 14 км. Хатки, як у Т.Г.Шевченка, під стріхою.

У 1947 році був голод, їли лободу і брагу з ґуральні (в селі був спиртзавод). За талони на брагу батько різав цілий день дрова. Ввечері, голодний і безсилий, приносив 2 відра спирту і талони на брагу. Спирт нікому не був потрібний. Брагу мати проціджувала через решето, а зерно, яке залишалося, сушила, молола на жорнах і, змішуючи з лободою, пекла паляниці. Батькові з голоду спухли ноги, з того часу він почав хворіти. А потім організували колгосп, де працювали батько, мати і сестра, якій було 15 років.

Іван Шпирко

Витяги з книги « Депортації. Спогади. т. 3» Львів, 2002